Земля тепер довкола
Невсипущого чола.
А де ж той голос, що, я чула, плакав?
О, я росла так вільно й недбало,
Відколи моє серце розбите!
Я горло проти вітру надимала
Й сміялася до люду посполитого!
Доброго й злого однаково мало,
Щоб варт було чогось на світі
Для мене, що виросла вільно й недбало
Відколи моє серце розбите.
Дівчино, якби так мляво ти спала,
Як мляво ти любиш ходити,
Так лучче б коханця свого не чіпала
За те, що казав він, жагучий, неситий,
До мене, що виросла вільно й недбало
Відколи моє серце розбите.
Коли я думаю про малих дітей, що вчаться
По всіх школах всього світу, —
Вчаться по-данськи, вчаться по-японськи,
Що два і два — чотири і звідки ріки світу
Течуть, і назви гір та головніших міст, —
Моє серце розривається.
Підводьтесь, діти!
