Ця сторінка вичитана
АРТУР ДЕВІСОН ФІКЕ
З КОЛИШНЬОГО РЕСТОРАНУ БОГЕМИ, НИНІ
БРОДВЕЙСЬКОГО КАРАВАНСАРАЮ ДЛЯ ЛЕДАЧИХ
Де колись ти і я,
Морісе трагічних очей,
Розмовляли про Платона
Й писали лірику, яка, ми сподівались,
Струсне прахом Шеллі в його могилі, —
Там нині
Торговець автомобілями дістає годівлю.
Де колись ти і я,
Єлено білих рук,
Єлено сонячного волосся;
Де колись ти і я, Єлено,
Шепотіли красу й обітниці й ніжність
Одне до одного
Крізь дикий вечір.
Там я бачив цієї ночи, —
Жінка їла,
Одягнена в убрання-шильди.
І ти, Росселе,
Що нині мертвий,
Тепер забутий всіма, крім двох чи трьох, —
На тому самому столі,
Де ти колись танцював,
Я бачив цієї ночи
Бродвейського торговця убранням, що сонний впав.
Sic…
І ніби нічого робить з цим,
Крім як запевнити молодь,
Що тільки наші безумства є вартісні.
