Усміхнені й непомітні, ховаючи невидимі смолоскипи,
Їхали червоні орди безумства, змітаючи все перед себе.
Пажерливість і Лють до них приєдналися — терор їхав між них;
Гнів стрілив з своїх пістолів; Шал убивав і скавучав…
По диких скривавлених вулицях тремтячого Лоуренса
Скаженіла безглузда паніка, довгочасна й гірка.
Гнів роздирав і топтав; люди, колись смиренні й мирні,
Билися з ненавистю дикунів у ім'я Закону й Порядку.
А під той ґвалт, як симфонія моря крізь хуртовину
Переплетений з болями й зайками розливався врочистий орган…
Одинадцята ранку; люд був у церкві —
Люд творив молитви — бог був близенько при боці —
Була неділя!
Еге ж, бог нічого не робить цілий день,
Він лиш сидить та сидить у своїм кріслі;
Обличчя у нього таке велике й срібне, як місяць,
А в його волоссях всі зорі повисли.