Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/165

Ця сторінка вичитана

Сам засудив він навіть красу
На вбивство й на заріз:
Тисячі гадів лютих, смертельних
Хова його мирний ліс.

«Підносьте свої голоси! Горі імам серця!
Радуйтеся, паки реку вам, славте небесного отця!
Бо, як немає краю небесній тверді,
Так безмежний він у милосерді!»

Радійте, бо кожна людина
Тягнеться день за днем
До людських дрібненьких гріхів,
Мов дитина, що грає з вогнем.

Радійте, бо божі святі розрахунки
Для нашого розуму надто великі…
Він надає пажерливість мушві,
А потім дарує її ще шулікам!

Радійте, бо він, утворивши світ.
Наклав йому дике тавро:
Світ той самого себе пожира —
«Й бог бачив це, яко добро…»

Ну, та й даремно перечити нам,
Бо хто ми, щоб бога судить?
Надто таємні ті божі шляхи,
Щоб ми їх могли змінить!