Ця сторінка вичитана
Їй-право, ця історія ніколи не скінчиться…
Хай вийдуть геть — попросяться назад, не пройде й дня:
Робочих рук нам стане, й діло йтиме повним ходом!
Що вони думають — ми держим фабрику
з любови до народу?!»
СТРАЙКАРІ
Під намулом чорним, що ганьбить світ,
У бруді життя каламутного
Щось, кажуть нам, вічно співає, дзвенить —
Чому того нам не чутно?
У серці життя, що плазує, брудне,
Десь крізь битви пекельний вир
Правди обличчя сяє ясне, —
Що зіпсувало наш зір?
Та досить ми чули, щоб всяк почував,
Та бачили ми доволі,
Щоб знать, хто до колеса нас прив'язав,
Чиї руки нас скинули долі.
Й кричатимем, доки аж вітри лихі
Про прийдешнє їм в вуха загримають, —
Хай через вас ми сліпі й глухі —
Ніщо нас не зробить німими!
