Добре живеш ти й солодко їси.
В хутро вдягли тебе лагідні руки
Друзі твої — найпристойніші пси
Й наперфумовані суки.
Гавкнеш чи хекнеш, хвостом поведеш —
Пишні жінки вже біжать годувати,
Слухають пильно — чого забагнеш,
Пестувать раді тебе, доглядати.
Ти у лахміттю бруднім не потів,
«Вільно», щоб вибороть хлібець кривавий…
Цюцю, ти б, може, із мене покпів —
Як я тут рию канави.
Він розпускає од сентиментальних п'єсок слини
Й сопе, як слухає десь чулії пісні.
Він часто каже, як він тужить — мало аж не згине —
Про ідеали дорогих далеких днів.
На зборах завжди перший голос він підносить
Проти «ганебних блудів нашої держави».
Його обурює захланість. Твердо він голосить
Усякі гімни й молитви нудні та мляві.
В конторі бачив я його минулої п'ятниці:
«Диви-но, — він кричав, — що вони[1] кажуть, все брехня.
- ↑ Тоб-то страйкарі.
