діялектом, та в темах і почуттях наслідував англійських класиків (американські газети навіть обвинувачували його в «англоманії»). Трохи більше скидаються на «справжніх американців» Генрі Уадсворт Лонґфелло (1807–1882) — талантовито оспівував індійський побут і піонерів молодої Америки, але по суті був европейський поет (він і перекладав для американців европейську поезію) та Джон Ґрінліф Уіттіер (1807–1892), квакерський піп, що поетизував сектантський побут Нової Англії (один із перших почав виступати проти невільництва; отже, наближається до поетів громадянської війни, що про них мова далі).
Оце найбільші ймення американських поетів-романтиків першої половини XIX сторіччя. Серед них є великі таланти, як По та Лонґфелло, але нема американців у повному розумінні цього слова. Оцінюючи поетів тієї доби, не можна не погодитися з сучасним критиком Джоном Месі, що каже про них:
«Американська література й англійська література XIX сторіччя є паралельні витвори попередніх сторіч англійської літератури… Американська література — це англійська література, створена в цій країні… Американський дух у літературі — це міт …»[1].
- ↑ Jochn Macy. «The Spirit of American Literature». New York, 1913, стор. 1–5.
