Ця сторінка вичитана
Вона автоматична й не має віку, як і годинник,
І вона також з тканини минулого.
Вона сидить за невибагливим своїм обідом,
Уважна до його старовинного етикету.
Проти неї портрет пратітки,
Що його виконав забутий маляр.
Портрет колись жив, здається,
Як судити з кокетства убрання,
Але леді завжди була восковою фігурою
Без певного віку,
Але безумної древности.
Тік-так, дідівський годинник
Іронічно протоколює годину без значіння.
ДЕКАДА
Коли ти прийшов, ти був як червоне вино й мед,
І смак твій солодощами палив мої уста.
Тепер ти як ранішній хліб,
М'який та приємний.
Навряд, чи я справді тебе куштувала, хоч і знаю тебе на смак;
Та її цілком нагодована.
