Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/145

І де останній мешканець вмер у зрілому віці вісімдесят.
 Тік-так, дідівський годинник,
 Закинений в кут проти чорнооріхової панелі.
Оточена хатніми богами родини своєї за три покоління:
Тиковими меблями, альбомами ринкового паперу,
 вигідними фотелями з плямистого бамбуку —
Надто багато хатніх богів для місця, що їм
 одведено, виділяють стару та гостру красу,
 пов'ялу, з пахощами минулого.
 Тік-так, дідівський годинник
 Пильно вказує час та забуває, чи це сьогодні, чи вчора.
Спить що-ночи в горіховій кроваті
З спинкою, немов на родинній лаві у церкві;
Шпацірує що-ранку до фотографій родичів мертвих,
Родичів мертвих, розсіяних скрізь по хаті,
В намети скопичених, ніби той порох чи сніг.
 Тік-так, дідівський годинник
 Байдужно заховує стару традицію,
 Незсторонньо реєструє річниці хворости й смерти
 Та опускає народження — вони так давно були.
Леді, не молода й не стара,
Вона ходить, як фігура з воску, між своїм майном, що руйнується,