і сам далеко ще не позбувся релігійних забобонів; любить, часом зовсім не до речі, закликати «ім'я боже». А поруч того він закликає до бунтів, оповідає, чому він голосує за соціалістичний список, і взагалі трудно сказати, чого в його творах більше — безоглядного патріотизму, чи стихійної революційности. Певного виробленого світогляду Ліндсей не має.
У надзвичайно талановитому циклі Місячні поеми він наводить міркування про місяць найрізноманітніших об'єктів, починаючи з невиборчої миші та коняки й кінчаючи шахтарем та музикою. Але так він і не відповідає на це нерозвязане ним самим питання — що ж таке той містичний місяць, що таке життя, як до нього підходити. І, може, дійсне credo Ліндсея — в оцих словах (з поеми «Дух буйволів»):
«Мрій, хлопче, мрій,
Як тільки можеш.
Мріяти — це праця
Худоби й людей.
|
|
Часто, дуже часто воліє Ліндсей відвертатися від незрозумілої для нього дійсности, вдаватись у символіку, снити, мріяти про китайських солов'їв, про нереальні, вигадані розкоші.
Та цей мрійницький символізм якось химерно переплітається в нього з суто американським галасливим рекламізмом. Більшість віршів Ліндсея — це, власно, віршований репортаж. Його остання збірка «Коллектед поемс» радше нагадує сторінки сенсаційної рекламної американської газети. Вірші сипляться щедро з приводу кожної події — віршовані радіограми, аншлаги газетних сторінок, плакати.
Але чи можна назвати цей репортаж реалізмом? Хіба справді такі вже реальні американські хмарочоси,
