Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/118

На втіху братові, бо той безвартісніш за нього».
«Не уявляю, щоб Сілас та боляче комусь зробив».
«Ні, та болить у мене серце, як згадаю, як він там лежить
І голову свою на жорсткім стулі геть намулив.
На софу не дозволив він мені його покласти.
Ти б хоч пішов та подивився, що зробити можна.
Для нього постіль я вже там приготувала.
Та ти здивуєшся — отак його зламало.
Його робочі дні скінчилися, я того певна».
«Я б ще не квапився заздалегідь таке казати».
«І я б не квапилась. Сам подивись піди.
Та, Воррене, будь ласка, пам'ятай, як воно є:
Для того він прийшов, щоб висушить луги допомогти тобі.
Він має план. Ти не повинен глузувати з нього.
Він, може, й не казатиме про це, а, може, й буде.
А я посиджу й подивлюсь, чи ця пливуча хмарка
Ударить місяць, чи мине його».
 Заділа хмарка місяць.
Тоді їх стало троє у туманній низці:
Вона і срібна хмарка, й місяць.
Повернув Воррен надто скоро, їй здалося,
До неї притуливсь, схопив її за руку та чекав.
Вона спитала: «Воррене…»
 «Помер» — все, що він відповів.