Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/117

Якогось патичка з землі підняв, приніс,
Зламав його в руці й десь кидав геть уламки.
«Ти думаєш, на нас Сілас той більше права має,
Аніж на свого брата? Миль всього з тринадцять
Й вітри дорожні принесли б його до двері брата.
Сілас сьогодні пішки йшов не менше, безперечно.
Чому він не пішов туди? Та ж брат його багатий,
Не щось тобі — аджеж директор банку».
«Він нам ніколи не казав того».
 «Ми знаємо й сами».
«Я думаю, що брат його, звичайно, помогти повинен.
Я цим займусь, коли потреба. Так, він має право
На те, щоб взять його, а, може, і бажання —
Він, може, кращий, ніж це нам здається.
Та май ти жаль і до Сіласа. Якби справді він
Мав чим пишатись у своїй родині або ще
Чекав чогось од свого брата, так хіба ж
Мовчав би він весь час про нього так уперто?»
«Цікаво, що зайшло між ними?»
 «Можу розказати.
Сілас є тим, чим є, що нам до того, справді?
Але такого родичі його не можуть знести.
Ніколи не вчинив таких вже злих він вчинків.
Отже, не знає він, чим, власно, є він гірший инших.
Він ні за що не схоче поступитись гідністю своєю