Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/114

Що думав вичистить горішній вигін теж.
Ти ніби вже й раніш це чув від нього?
Та, Воррене, коли б ти чув, як він
Усе змішав. Разів зо два чи три
Спинялась я, щоб подивитись, —
Такий він був чудний, —
Чи він це не у сні говорить.
Він все звертав на Гарольда Вільсона — пам'ятаєш —
Той хлопець, що у нас косив тому чотири роки,
Що школу покінчив і вчився у коледжі.
Сілас казав, що ти його назад повинен взяти,
Він каже, вдвох вони б прегарну пару утворили
І фарму б цю чистенькою зробили б, наче скло.
Отак він змішував оце із иншими речами.
Він думає, що молодий Вільсон хороший хлопець, мимо того,
Що він запаморочений наукою, ти ж знаєш, як вони
Суперечались цілий липень під пекучим сонцем, —
Сілас на возі, щоб накласти весь ладунок,
А Гарольд долі десь, щоб сіно подавати».
«Так, я старався буть подалі, щоб не чути».
«Ну, от, ці дні ніби Сіласів сон турбують.
А ти б і не подумав; от як довго мучать деякі дрібниці!
Його обурює ота гарольдівська шкільна упевненість юнацька.
І після стількох років він усе шукає
Тих зручних доводів, що міг би він ужити.