Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/108

Сідайте чи лягайте, друже; ви нервуєте мене».
Придавлено на це сіпнувся доктор,
Оперся десь на край кровати.
«Не так, із черевиками на білу постіль Кайка!
Так ви не зможете спочити. Дайте, я зниму вам черевики».
«Гей, не чіпайте ви мене, будь ласка, не чіпайте!
Не вкласти вам мене до ліжка, ні, мій чоловіче!»
«Так, так. Робіть тоді, як знаєте сами.
Мій чоловіче, а? Говорите ви справді, як професор.
Коли про те вже мова, хто кого боїться,
Я думаю, що маю більш до страчення, ніж ви,
Як справді щось недобре має статись.
Кому це треба — перетяти вашу чотирнадцятьнумерову глотку?
Давайте вже покажемо своє на доказ
Доброзичливости. Ось тут доларів дев'яносто.
Давайте, як не боїтесь».
 «Я не боюсь.
Ось п'ять: це все, що при собі я маю».
 «Може потрусити вас?
Куди ви одсуваєтесь? Спокійні будьте.
Ви ліпше покладіть під себе гроші
Та спіть на них, як я завжди це роблю,
Коли я сплю з людьми, яким не вірю».
«Чи ви повірите мені, як я їх покладу отут,
Ось біля ковдри, — що до вас довір'я маю?»
«Хай так і буде, пане чоловіче. Я артельник.
Мої ці дев'яносто — не мої; вам те б і не до гадки.