Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/106

«Людина».
 «Сподіваюсь. Та яка людина?»
«Я його знаю: він не злий. Так, чоловік, як чоловік.
Звичайно, що окремі ліжка будуть».
Нічний клерк глипнув й з викликом зиркнув.
«А хто той чоловік, що спить в конторі на стільці?
Чи це мою можливість він відкинув?»
«Боявся бути обрабованим чи вбитим.
Що ж скажете?»
 «Та постіль я повинен мати».
На три поверхи вгору клерк його спровадив
І вниз у коридор вузький, заповнений дверима.
В останню з них, застукавши, він увійшов.
«Лафе, ось чоловік, що хоче розділить з тобою цю кімнату».
«Веди його сюди, я не боюсь його.
Я не такий вже п'яний, щоб не міг догледіти себе».
Нічний клерк постіль збив на фут.
«Це буде вам. Добраніч», — він сказав і вийшов.
«Лаф було ймення, так, здається?»
 «Лафаєт, так, так.
Його одразу ви розчули. Ну, а ваше як?»
 «Магун.
Доктор Магун».
 «А, доктор?»
 «Ну, да… вчитель».
«Професор круть-верть, доки перекрутиш?