руйнування, втілив у своїх творах Роберт Фрост. В ньому Нова Англія знайшла свого щирого співця, так само, як середній захід має свого Едгара Лі Мастерса.
1914 року вийшла книга Р. Фроста «North of Boston» («На північ від Бостону»), що її Фрост назвав «книга народу»; звичайно, під «народом» він розумів фармерство й містечкове міщанство своєї Нової Англії, і цей «народ» із захопленням прийняв книгу свого співця, зробив автора знаменитим.
Критика американська не шкодує хвалебних епітетів для прославлення співця Нової Англії, особливо за його дві книги:«North of Boston»та «Mountain Interval» (1916 р.). Я знаю, що американська критика прокляла б мене за це, але все-таки насмілююсь залишатись при своїй думці — талант у Фроста дрібненький. В його довжелезних поемах нема ніякої фабули, вірш у нього білий (на верлібр він не відважується) і публіцистичний, образів майже нема, переважають нескінчимі нудні розмови, діалоги. Але зате в його творах бренить щирість і непідроблена туга, коли він устами своїх героїв скаржиться на злиденні врожаї й заробітки, тужить за загубленими фармами. Майже всі його персонажі — нездари, що їм не пощастило в житті, як не щастило довгі роки й самому Фростові, як не щастить його землякам — фармерам та міщанам Нової Англії. Ця щирість заміняє Фростові талант, і за неї його люблять читачі. Люблять навіть його зовсім уже нікчемний та вбогий символізм, що якось мирно уживається в його творах з міщанським натуралізмом.
Йому набрид Ланкастер — отаке дрібне містечко —
Такий великий чоловік. Воно його не часто бачить
Останніми роками, хоч все держить він старе хазяйство
