Хазяїн Роберта був людина порядна і досить освічена. Він сам за-молоду зазнав злиднів, та недостатків, а через те й з своїми наймитами поводився добре. Роберта він дуже полюбив і ніколи не обтяжував надмірною роботою. Маючи ж невеличку книгозбірню, він дозволив Робертові користатись з неї, і за це йому Роберт був особливо вдячний. У вільні години, коли крамниця бувала зачинена, він брав під пахву яку-нибудь книгу, тай ішов у ліс, або у поле, і там читав, а потім собі міркував. Його не вабили до себе дитячі играшки, а неначе дорослого, турбували всякі поважні справи.
Пильно приглядаючись до того, що діялось навкруги, багато спостерегав він на світі лиха, якого не могло зрозуміти його щире, добре серце. Найбільше міркував він над долею робітників. З ранку і до пізньої ночи працюють вони, не знаючи спочинку. Хоч би у неділю, чи яке там свято дали 6 їм трохи спочити. Так ні: знай, одно тільки — працюй, та працюй[1]. Через віщо це так?
Малому Роберту здавалось, що всякі пани та дукарі через те так поводяться з робітниками, що про це не знає правительство; се-б то, гадав Роберт, через те така неправда на світі, що про неї міністри не знають; коли ж вони дізнаються, то одразу все змінять. І ось Роберт, ще маленький хлопчик, пише довгого листа аж до самого найстаршого міністра. В листі свойому він докладно змалював злиденне життя робітників, всї їх страждання. Послав цього листа і
- ↑ В той час, се-б то в кінці 18 століття, робітників силували працювати що дня — і в неділю, і в свята.
