Але й в новій своїй діяльности Роберт Овен терпів чимало всяких перешкод та причіпок. Коли з лехкої руки Овена почали заводитись кооперації і єднатись робітники, то фабриканти знов стурбувались. Вони злякались за свої прибутки, бо добре розуміли, що коли робітники будуть держатись гурту, то їх вже трудно буде так кривдити як досі. І от почали фабриканти захожуватись всякими нечесними, безсоромними способами, аби тільки заважати Овеновій роботі. Вони гукали скрізь, що Овен баламутить народ, що він сіє всюди розпусту. Вони навіть підмовляли проти Овена самих робітників, — звичайно темних та забитих. І трапилось раз так, що темна несвідома юрба за малим не побила Овена, неначе ворога свого, не розуміючи, що він справжній, щирий друг робітників.
Та все це не спиняло Овена, і він, не покладаючи рук, працював на користь люду, хоч і був вже вісьмидесятилітнім дідусем. Він скрізь, де тільки міг: на зібраннях, мітінгах, в розмовах, в часописях, — безупинно, невтомно ширив свої думки про робітницькі спілки, про потребу єднання.
Останній раз він говорив на зборах в Лондоні в 1858 році. Приїхав він в Лондон зовсім слабий, і його приятелі прохали його не йти на мітінг. Але він не міг сидіти дома, бо, як завжди він казав: „кожну хвилину вмірає чоловік, кожну хвилину нарождається новий, і треба поспішатись працювати“.
Збіраючись на мітінг, Овен кілька разів зомлівав, але все-таки переміг свою хворість і поїхав. І от, коли черга говорити дійшла до його, він почав дужим голосом казати про те, що провадив всего своє життя. Він говорив з переконанням, натхненням, з вірою в
