працею. В школі цій було до 300 дітей, хлопчиків та дівчаток. Що неділі упорядковувались вечорниці; діти співали, читали вірші, гуляли в ріжні забавки і наввипередки показували своїм батькам те, чого вони навчились за минулий тиждень. На ці вечорниці дуже любили ходити робітники, бо бачили, як їх діти ростуть розумними і гарними.
Через кілька літ невтомної, щирої праці Овена, нью-ленарських робітників не можна було пізнати. Скрізь пішла чутка про Овена. Багато хто, почувши про те, що робиться в Нью-Ленарці, і не вірючи тому, їздили туди, щоб побачити все на власні очі. Приїздили, обходили фабричні й инші будинки, знайомились з життям в Нью-Ленарці і переконувались самі, що, правда, — тут робітникам платиться більше, що для них набудовано крамниці, їдальні, школи, бібліотеки, захисти, — а тим часом фабрика прибутків дає не меньш. Од цих гостей ще більше ширилась поголоска про Овена, і все більш народу їздило до Нью-Ленарка. Кажуть, що за десять літ в Нью-Ленарці перебуло не меньш як 20,000 гостей. Що дня приїздили вони з ріжних закутків Англії і навіть із чужих земель. Приїздили прості люде, фабриканти, робітники, духовні особи, графи, князі, навіть де-хто з осіб царського стану. Був в Нью-Ленарці, між иншим, і россійський царь Микола І, що в той час був ще великим князем. Він, як і всі, був задоволений з порядків в Нью-Ленарці. З багатьома цікавими людьми тоді по-
