Їхали переважно ті, що втратили всяку надію на кращу долю і знали тільки, що якось треба жити. Ці робітники певні були, що таке злиденне життя, яке мали вони по ріжних фабриках, вони скрізь знайдуть; тому вони не дуже держались за свій заробіток і в Нью-Ленарці, — працювали аби як.
Як почали о-такі робітники прибувати до Нью-Ленарка, то цей тихий закуток помалу обернувся в якесь злодійське місце. Тільки й чуток було, що про злодійства, грабіжки, насильства то що.
Фабриканти накладали на робітників всякі кари, штрафи; садовили по вьязницях. Та пуття з цього не було. Бо й справді, яку має силу штраф, або й вьязниця — для чоловіка, що давно вже втратив надію і знає, що йому скрізь буде однаково погано.
Фабриканти скаржились Овенові, що нема ладу з робітниками і що фабрика в Нью-Ленарці дає дуже мало прибутків. Але Овен розумів, що инакше це й не може бути, бо для того, щоб справи на фабриці йшли як слід і щоб були гарні прибутки, перш за все треба, щоб робітники свою роботу виконували дбайливо. А примусом та штрафами цього ніколи не досягти. Треба взятись до иньших засобів, — поводитись з робітниками по правді і справедливости, а насамперед — визволити їх з злиднів. Про це й казав Овен своїм спілчанам. Але вони не розуміли його і глузували з нього. Вони казали, що Овен говорить дурниці: хіба, мовляв, можна знищити штрафи, не садовити робітників по тюрмах? Та тоді ніхто й не слухатиме хазяїна, бо робітників тільки дрючком і можна примусити щось робити. Тільки таку розмову вони розуміють і слухають.
