таки досягнути свого, і року 1802 було заведено закон в оборону дітей, що працюють по фабриках.
В законі цьому говорилось, що дітей не можна силувати до роботи більш 12 годин у день. Всім дітям, що працюють на фабриках, фабриканти мусять давати початкову осьвіту. Хазяїни щорічно повинні видавати дітям нову одіж. Крім того закон вимагав, щоб фабрику білили двічи на рік; щоб скрізь було пороблено кватирки, щоб можна було б частіш поновляти повітря. А щоб постанови цього закона фабриканти виконували, — було заведено фабричних доглядачів.
Коли Роберт Овен покинув фабрику Дрінкватера, то він був остільки відомий серед фабрикантів, що не один з них запрошував його до себе. Овен тоді ж увійшов в спілку з одним товариством, а незабаром став на чолі всього підприємства. В справах товариства йому чимало доводилось їздити скрізь по Англії. Між иншим не один раз він бував в Нью-Ленарці, що в Шотландії. Там він познайомивсь з одною дівчиною, покохав її, а згодом і одружився з нею. Батько дружини був відомий фабрикант Дель, що мав фабрику в Нью-Ленарці. Роберт Овен дуже подобався старому, і той прийняв його до себе у спілку. Потім виділив частину свого капітала Овенові і, таким чином, Овен зробився одним із хазяїнів Нью-Ленарської фабрики.
Тепер Овенові було розвязано руки, бо він вже був не наймит–управитель, але сам хазяїн; тепер вже він міг вести справу так, як уважав потрібним і спра-
