за машиною. Це була робота не така важка, її могли робить навіть і малі діти. А як дітям можна платити значно меньше, ніж дорослим, хоч би вони робили ту ж роботу, то фабриканти з великою охотою приймали до себе на фабрику і малих дітей. Але мало знаходилось таких батьків, що згожувались посилати свої діти на фабрики. Раз те, що їм шкода було своїх дітей, а в-друге, сами батьки сиділи без роботи і сами з охотою ставали на ту ж роботу. Тоді фабриканти почали брати дітей з приютів, де виховувались сироти і иньші діти без роду і племени. За них нікому було оступитись, а уряди приютів були раді збутись хоч би частини своїх вихованців, бо скрізь по приютах було повно.
Набравши по приютах цих нещасних дітей, фабриканти збірали їх в гурти і, мов отари овець, гнали на свої фабрики. Там селили їх по холодних вохких хатах. В одну хату набивали стільки дітей, що нічим було дихати. Спати доводилось просто на долівці, одно біля одного, хлопці в-суміж з дівчатками. У досвіта дітей будили батогом і гнали на фабрику до роботи. Там біля них ввесь час похожав дозорець і глядів, щоб всі працювали. Коли ж яка дитина, знесилена, спускала свої тоненькі руки, то дозорця накидався на неї з батогом і катував її. Годували дітей такою їжою, що й свині не їли-б. Взагалі на фабриках поводились з дітьми дуже жорстоко, вимагаючи, щоб вони яко мога більше працювали. До иньшого фабрикантам не було жадного діла. Силували дітей працювати по 18–19 годин на добу. Але коли такої роботи не можуть довго видержати дорослі люде, то що й казати про малих дітей. Вони одразу надривались
