узявся він за працю. Поперед усіх, коли на дворі було ще темно, він приходив на фабрику і там вештався цілий день. Він до всього приглядався, та вчився. Перші півтора–два місяці він не робив ніяких змін; говорив тільки тоді, коли його питались. Але потім, коли він вже придивився до всього і до ладу все роспізнав, Овен почав зміняти де-що і робити по своєму. Справа налагодилась, і незабаром фабрика стала давати більші прибутки, ніж попереду. Дрінкватер був задоволений з Овена і, приблизно через пів-року, покликав його до себе і сказав:
— Я пильно стежив за вашою роботою і тепер дуже задоволений. Коли ви хочете зостатись у мене й надалі, то на той рік я вам платитиму 4,000 карбованців, а ще через рік 5,000. До того часу підростуть мої сини, і ми утворимо з вами спілку. Тоді ви одбіратимете четверту частку всіх прибутків. Чи пристаєте ви на це?
Звичайно, Овен пристав на це і ще більш ревно став працювати. Але до кінця строку тої умови, проміж Овеном і Дрінкватером виникло непорозуміння, і Овен, образившись на хазяїна, порвав умову.
Під час свого кермування фабрикою Дрінкватера, Овен, скільки міг, піклувався про добробут своїх робітників і поводився з ними добре. Правда, він мало зробив для поліпшення їх становища, але це тільки через те, що у нього завжди були звязані руки, бо на фабриці він був такий же хазяйський наймит, як і всі, тільки що заможніший. Тому-то він, покинувши службу, виступив на громадське поле, щоб звертати увагу суспільства на злидні робітників.
Після того, як було вигадано машини, людям доводилось не стільки самим працювати, скільки доглядати
