всі машини до одної, а хоч би і всі машини було зруйновано, то хіба б це зарадило лиху?
Так, не було ніякої користи робітникам од їх бунтів. Щоб утихомирити бунти, приходило військо, робітників тяжко карали, вішали, садовили по вьязницях. А на фабриках все зоставалось по старому. Будувались ще нові фабрики, робились нові машини, або підновлялись старі, і знов ішли туди робітники. Вони знов ставали біля ненависних їм машин і знов за мізерпу плату віддавали свої сили, свою кров, своє тіло, навіть само життя. З кожним новим бунтом становище робітників все гіршало. А фабриканти робились міцніші і з кожним роком багатіли.
Роберт Овен бачив всі страждання робітників, і серце йому стискував жаль; всією душею хотілось допомогти їм, вивести їх із злиденного становища. А про те він не міг погодитись, що все лихо — це машини, бо він бачив всю ту користь, яку вони дають, зменьшуючи людську працю. Винні тут, думав він, не машини, а люде, що завели проміж себе такий поганий лад, що всякими гарними винаходами можуть користуватись не всі, а тільки невеличка купка більш заможних. І ось Овен порішив ближче придивитись до фабрик, щоб знайти якийсь рятунок. Він позичає у свого брата грошей і, в спілці з другим чоловіком, заводить невелику фабрику — прядильню. Через де який час він має вже свою власну. Діло у його пішло гаразд Пряжу він виробляв гарну, її добре роскуповували, і фабрика давала йому чималий зиск. Але це його не задовольняло. Йому
