мав собі шматок хліба забезпечений, мав надію і собі зробитись хазяїном. Кожен там працював, де й родився. Нічого було тинятись з одного города в другий, шукаючи собі роботи. Робота була для кожного.
Але з кінцем 18 століття все це, майже враз, змінилось: скоро, одну за одною, почали вигадувати машини. Першу таку машину було вигадано у 1770 році. Це була, так звана, прядка Джені. Не дуже то мудра була вигадка, а як порівняти її з теперішними машинами, то вона здасться нам просто дитячою цяцькою. Але в свій час вона наробила великого шелесту і багато з собою принесла перемін. Вся ця „машина“ складалась з рами та кількох веретен. Через це одна варстать пряла не одною ниткою, як раніш, а одразу кількома. Потім було вигадано до цеї прядки ще инші прилади, так що з цією новою варстаттю можна було виробити в десятеро більш, ніж старою, простою.
Почали ткачі купувати собі нові варстаті. Та вони були дорожчі од простих, то й не кожен мав спромогу придбати собі. Виходить, купували їх більш заможні люде. З запомогою нової варстаті вони виробляли дуже багато полотна і швидко багатіли. А тим часом становище тих ткачів, що мали старі варстаті, раз-у-раз гіршало. Бо тим ткачам, що пряли новою машиною, пряжа коштувала дешевше, то вони й тканину дешевше продавали. До того ж машинна пряжа була чепурніше і кожен хотів собі купити таку саму пряжу, а не ручну. Довелось і простіш ткачам зменьшувати ціну, хоч їм пряжа не коштувала дешевше. Але знов вигадувались нові машини і все дешевшала та пряжа, що її виробляли ручним знаряддям. Становище простих ткачів все гіршало та гіршало. Заробітку вже не ви-
