французька. Проспект Руставеллі розстягнувся довгою підковою на три кілометри на певному віддаленні од Давидової гори і приймав до себе свого співбрата — фунікульор, підйомну залізницю на гору довжиною 600 метрів.
Фунікульор палав червоними вогнями, блискучою короною горішньої станції і урочисто височив над святнім містом. Небо неначе не існувало. Залізниця, як меч, розкраяла його й звисла над проспектом Руставеллі.
На Давидовій горі міститься могила Грибоєдова, кілька духанів-ресторанів для гулящої публіки. Звідти цілий день можна дивитися на Казбек, якщо він не вкритий хмарами.
Не стану описувати всього Тифлісу, щоб зберігти читачеву увагу для останніх сторінок. Нас приємно дивувало широке зростання міста, головним чином, великими бетонно-склянними замками з максимумом соняшного світла. У той час, як старі февдальні будови, з вузенькими небезпечними для здоров'я вікнами, руйнувалися, і назавше зникали, в центр Тифлісу підводились будинки, видавництва «Комуніст».
Шостого травня ми бачили дуже багато. Одвідали ботанічний сад, з його надзвичайними квітами і поетичним водоспадом біля арочного мосту через провалля, лазили до стародавньої грузинської фортеці і з кіно-апаратом знімали сцени на вузеньких вуличках Майдану — старого Тифліського передмістя. Пройшли повз Метехського замку, де колись сидів ув'язнений Горький і видатні грузинські революціонери.
Коли ходиш невеличкою групкою, 3-4 чоловіка, завжди бачиш більше, аніж великим гуртом. Соді почастило зняти осла, кілька жіночих постатів у чадрах тощо.
Шостого ввечері ми одвідали голову Уряду ЗСФРР товариша Міху Цхакая, генерального секретаря ЦК Грузії товариша Кахіяні і Ахундова. Багато ми отримали з розмов з цими товаришами і взнали, що грузинський нарід найкультурніший в Радянському Союзі — 80 відсотків письмен-
