Гаґри, ориґінальне місто з жахною ущелиною, де колись загинув руський письменник — декабрист Марлінський, з'являється на глибині 700 метрів. Недалеко од нас, як малахітова брила, лишається стіна сусідньої гори. За Гаґрами пливуть численні селища, дачі, окремі санаторії тощо.
Як маленька біла шпичинка, вибігає на кучерявий півострів маяк Піцунда і даленіє на захід. Нарешті, розпланований европейський Сухум виринає поміж горами-верблюдами і привітно простягає до нас квадрат долонястого аеродрому. На рейді стоять пароплави, вантажаться шаланди тощо. У морській глибині, ледви помітний, пливе парусник, що здається мініятюрним обривком паперу, що пливе по блакитній поверхні Чорномор'я.
Який чудовий ранок! Як ми вдячні раднаркомові архангелів, що подарував нам у день польоту стільки краси і безмежного спокою над землю. Небо, як учора, прозоре й блакитне. На півночі, як госта пилка, висуваються гостряки численних хребтів Центрального Кавказу. Ніжні, як спомін, прекрасні, як юність, — непорушні, як вічність, пливуть оті снігові гори-родичі Ельбруса і Дихтау. Сперше вони, начеб то стоять на місці, але через півгодини одсуваються і поступаються місцем перед новими узгір'ями. Іноді снігове поле розстилається на обрійному тлі, і крижана долина невеликим ухилом спускається вниз.
Там Горішня Сванетія з кумедними феодальними, вежами, що їх можна побачити в першому ліпшому фільмові Груз-кіно. Там ліси і величезні пасовиська для тисячних отар.
На південь од Сванетії лежить Мінгрелія та Імеретія кучеряві країни з надзвичайно маленькими квадратиками виноградників. І от знову внизу майорить симпатичне
