над землею, як обтяжене сном. Воно боязко пливло над верховинами гір і ліниво сунуло понад землею. Сонце ще не вставало.
На вулицях панувала порожнеча. На півдні лунали згуки великодних дзвонів і не давали відпочити стомленим людям. Вони настирливо ревли обридлим тіліліньканням з приводу святкового обжорства і пияцтва. То обзивався дальній собор.
На головній вулиці ми надибали кількох жінок, що несли свячені паски. На їхніх обличчях світилась радість, і вони любовно поглядали на пасочки, обережно поправляючи хусточки і, боячись як би не зламати візерунків кольористої цукрової пудри, що нею обсипано паску.
Дівчата з бабусею наблизились до нас.
— Хрі-і-стос воскрес, — жалібно протягла бабуня, гадаючи, що ми теж богомольні хлопці.
— Аероплян воскрес, — жартівливо кинув один із нас, і ми щиро зареготали на всю вулицю, згадавши раптово всі наші пригоди.
Бабуня звела брови й сердито одвернулася.
Ми перейшли місток і з комсомольською піснею пройшли понад другим берегом річки, зробивши три кілометри пішки по свіжому повітрю. Українські тополі всуміж з кипарисами таємничо гомоніли про події останньої ночі, і тихо схиляли свої віти.
… О 4 г. 35 «Меркур» зірвався із старту й полетів просто на собор. Ще земля була повна передранкової мли й сіріла своїми будовами на невеличкій глибині. Собор підскочив до нас і раптом упав, як підкошений. Його жовті бані майнули перед нами матовими фарбами і провалилися геть.
Десь під нами бевкали дзвони, та ми їх не чули. Хай обжирали, п'яниці та ханжі несуть замість богів печиво й вариво до дому, хай милуються з луни попівського
