відчуттям аніонного льоту і спостереженням за незайманою туркезою неба.
Коли ми дивилися на обрій убоки, ми бачили, як великим квадратовим шаром підноситься з долин земна пара. Ми відчували, як надхмар'я насичувалось нею. Позаду виростала мла. І тут виразно кожен із нас помітив, як в метрах 400 за літаком завивалися легенкі сніжисті струмочки.
Це пропелер збаламучував насичену парами височінь і краплинки мчали скаженим вихорем назад де стикаючись одна з одною більшали і творили хмару. Бензина конденсувала їх. Звичайно, як не радіти цьому. Подумайте, лише мимохідь людина робить хмарину. Хай на нас пожаліються ростовці Раднаркому херувимів та серафимів! Хай подадуть величезну скаргу до блакитної інспекції з проханням, щоб наступного разу на нашому шляху стояв охоронець небесної чистоти — арханґел із вогненим мечем!
Принаймні, ми знатимем, що через нас не проллється зайвий дощ, а то, борони боже, — і — сатана, «Меркур» спричиниться до великої зливи над обробленими полями і дощ розмиє несподівано для всіх, отави.
Одним словом, «Меркур» став хмарною фабрикою. Наш пропелерний цех скупчував краплинки. Хвостовий цех розбивав їх на струмки, що з більшою силою кидав їх назад і залишав їх насамоті, мовляв, — робіться далі сами.
Правда, в той день над Ростовом пройшов великий дощ. Це нам розказували вже потім. Я не дивуюсь, і пропоную ростовцям видати «Меркуру» патента на хмарне виробництво.
Я захопився спостереженням і зовсім забув пошукати на землі оту прокляту станцію «Степну».
Наш льот тривав далі і ось вдалені повстав невиразний туман, в якому я вгадав обрис гори Гострої.
