Цю думку чув Халява серед пілотів. Яка вона не дивна, зате правдива. Ми довго розмовляємо про літунство і ніяк не можемо заспокоїтись. Що станеться з Волковським, коли він не долетить до Чорномор'я через темряву.
— Нам добре, ми на землі, — втручається Усенко, а як там їм, з перегрітим мотором…
З наших телефонних і телеграфних розмов нічого не виходить. У Ростові сидить якийсь диявол — впертий бюрократ і циркулярних, якого не стосується наше авіо-лихо.
Другий поїзд іде повз станцію.
— Сядемо?..
Знову без зупинки пройманули довгі вагони. Заборонив діспетчер. Ми бачимо, що з наших лойяльних переговорів нічого не вийде і в наступну хвилину виймаємо з кишень різні мандати, посвідки тощо. І від несподіванки радіємо. Ви подумайте — ми зовсім не знали хто ми єсть.
На стіл полетіли такі папірці:
1) Делеґат 5-го конґресу КІМ'у — від України.
2) Делеґат 16 Всесоюзної партконференції.
3) Член Уряду УСРР.
4) Редактор журналу «Молодняк» — органа ЦК ЛКСМУ.
5) Член Комітету повітряного права тощо, тощо.
Одним словом — ми здорово перелякались од своїх мандатів. Досі думали, що ми тільки п'ятеро добрих хлопців комсомольців і що ніхто не може запідозріти нас, що ми є делегати та члени відомих установ.
Поява документів перед зором начальника робить свій вплив. Він негайно телеграфує діспетчеру, що делеґація складається з секретаря ЦК Комсомолу України, двох членів ЦК і двох українських письменників. Але діспетчер впертий…
Начальник станції, доречі, симпатична людина, з добрими намірами і вийняткова серед залізничників своєю добро-