перід і по малій авантурі з візником спустили ми по полудню їх в Білому Стоці на воду, на малий доплив Полонки.
Це була одна з найгірших партій — Полонкою до Стира і Стиром до Луцька. Безконечними плавнями, шуварями плили ми, пробиваючись через ліси трощі і комишів, а як наставав вечір, розбивали тут таки при воді коло човнів шатра й спали, мов забиті. І так до понеділка.
На Спаса переконався я, що можна бути Богу духа винним чоловіком і поповнити проступок з 58 §.
Подумайте лиш, що ми змаргані і знуждовані підпливаєм під Луцьк і для фасону співаєм »Червону Калину«.
І на стрічу нам підплили луцькі хлопці. Вони, розуміється, в нічім не хотіли нам уступати і ми дружньо співали дальше »Червону Калину«.
І хотів пех, що цей великий будинок над водою, який я особисто уважав за 7-ми клясову школу імени якоїсь там княгині, а старий Мурлика за монастир дівочий, не був ні школою, ні монастирем, а Івановою хатою.
І коли ми докінчуючи Червону Калину співали, що ми наших братів Українців визволимо, показалось, що там повно бра-
