І хоч це було проти приписів і в инчий час грозив за це карний звіт, того дня всі сиділи тихо й ніхто не звертав уваги, а Адьо брав мовчки покинене весло і ми — плили.
Було нам по дорозі коло полудня село Бутковичі. Тут пристали ми, щоб зварить обід. Та і з обідом не повелось якось. В селі нікого не було, все в полі при жнивах, а як часом і був хто, нічого не можна було дістати.
І ми поплили знов. Знов ударили весла по воді, заскрипіли окуття, занурилось стерно, Хортиця струснулась і — пішло. І так година, дві і аж до вечора. І вже зовсім смерклось, як добились ми до Біскупич. Тут постановили ми переночувати. І тоді шепнув хтось, що це Псячі дні і що 15 Псяча Зоря на небі найвище.
Воно пішло все дуже скоро й ми за пів години сиділи на софі і слухали Tango milonga. Нехай і так, що хотіли ми ночувати в шатрах над водою, нехай і те, що пішли лиш купити харчів. В селі довідались ми, що є кооператива, що заложив її священик Українець, і що він дуже порядний чоловік. І так воно було, що ми забавились в його господарів, а він в нашого, і він їв нашу рибу, а ми від нього все инче, а за пів години ми сиділи на софі, розмовляли про ріжні, преріжні справи і слухали Tango milonga.
