Так подібно було мені і, я думаю, і другим коли ми ранком 11.VIII причалили у Володимирі під собором.
І це додатне вражіння остало нам чомусь до кінця. Хай буде, що там кацапня, що мало свідомих, ще менче поступових, Володимир перше волинське місто прийняло нас не лиш гостинно, але й щиро.
Зачалось від обіду у д-ра Полянського. Я властиво вагаюсь, чи назвати це обідом у д-ра Полянського, але факт є, що ми до нього пішли на обід, і ні до кого инчого і, що ми того дня обідали. Тож, хоч як не люблю минатись з правдою, пишу, що зачалось від обіду у д-ра Полянського, а властиво зачалось від того, що ми облягли його дім чорною хмарою в той час, коли він після всіх можливих припущень, мусів сідати до обіду. Та цим разом ми завелись. І хоч як нам прикро було це, ствердили ми входячи, що д-р Полянський вже по обіді. І вслід за цим пішло зрозуміле реторичне питання шановного доктора: Панове вже по обіді, правда?
Шановний Читачу! Позволь мені затягнути чорну заслону на ділання і маневрування першого водного, мандрівного пластового табору у Володимирі на Волині аж до хвилини, коли ми, зложивши шлункови офіру, виходили з найлуччого ресторану у Володимирі і позволь себе заспокоїти, що водний табор голодний не остав і що його це нічого не коштувало.
