булаж така на воді, як і під водою. Вкінці й не чути було, щоб де хтонебудь рухався і хоч я навіть раз гукнув, ніхто не відозвався.
Тодіж то я постановив, що вправді в однострою плавається досить добре, але обійдеться й без того і я поплив до берега.
Та тут зачалась доперва правдива Одиссея, бо берега не було! бо беріг — це самі плавні безконечні, з хмарами »гусуїв«, а всі вони зачали принимати грізну поставу! Я вправді не дуже боюся звірят нищої сорти від чоловіка, поплив однак до другого берега і застав — те саме. Це зоветься попасти між Скіллу і Харибду, бо: тут ті самі плавні безконечні з шуварами і трощами, з болотом і »гусуями« в грізній поставі, лиш без сухого берега, деб можна стати ногою, а там пробувати було стати — це означало втопитись десять разів гірше, бо в болоті. А я чомусь особисто волю — воду.
Але бував часом в нещастю, що сама нещаслива причина нещастя стає щастям в нещастю
І тут воно так було. Бо випливши назад на воду, я нагадав собі туж саму линву, що нас постручала у воду і зрадівши з такої мефістофельської гадки, мовляв, зверху сяду на неї кляту, що мене трутила, я поплив проти води.
Та не довелось!
