рубриці приходів… коли це нечайно на переді хтось скрикнув і скочив у воду.
Я сидів тоді при стерні, коли це знов два, знов два і раптом я теж крикнув і скочив у воду.
Я до сьогодні не маю повного образу, як це могло все виглядати. Я знаю лиш, що мене щось ударило по грудях, вирвало стерно й скотило назад у воду і я укрився своїмиж власними ногами. А доперва, коли я вже доходив до дна, я пригадав собі, що це всі так, і щоб я кого під водою не копнув. Рівночасно подумав я про це, що я в однострою і можу згубити капелюх, і хватився одною рукою за голову, в тім другою діткнув дна й ствердив, що там мусить бути води до 5 метрів, бо дуже довго йдеться долів. Тут переконався я, що людська думка зуміє, коли треба, машинально працювати, бо поза тими всіми думками (всі вони автентичні!) тямлю, я прийшов до переконання, що це нас линва від порома мусіла струнути, що Поташонцьо слабо плаває, що те, що тепер мене вдарило хвостом по лиці це щупак, або сом, (шкода, що рукою мушу держати капелюх) і що мені мусіли замокнути всі нотатки і записки, не говорячи вже про сірники-одинокі на табор. Крім того мав я, як виринав з води готовий плян, який одначе до нічого не придався, бо тимчасом вода човна забрала і я взагалі нічого не бачив. Пітьма
