стали ми лиш на пів години до Крилова й купили суху вечеру, а там й поплили дальше. А щоб менше нудилось »кленусь, що лиш тому«, ми зробили полювання на гусуїв.
Гусуї — це, мігби хтось подумати, гуски. В тім воно не так. Ріжниця ціла в тім, що гуски бувають або свійські, або дикі. І, значить, колиб ми полювали на гусок, так ми мусілиб мати лямпки електричні »цеж була ніч«! і оглядати, дикі це гуски, чи свійські. Після мене — це скрайнє не економічно і не практично, що більше, це навіть не совісно! Бо ануж убєш свійську гуску! При лямпціж не розбереш, а життя дурній гусці не вернеш. І бери тут гріх на душу — за гуски. Це так що до гусок!
А гусуї річ инша! Гусуїв нема ані диких, ані свійських, є лиш гусуї! Значить, не треба тобі лямпки, щоб розглядатися, ну й совість відтак чиста — гусуї і кінець.
Скажіть, будь ласка, громадяне, чом це мають бути якраз дурні гуски, коли це можуть бути — гусуї. А гусуїв тих, як на те, хмари цілі, човном тяжко проїхати було. Ми і взялись до них солідно. Своє значіння мало теж, що всі ми були по сухій, зимній вечері, тож кождий уважав, що є здібний зїсти сам — цілого гусуя.
І запанувала радість велика на човні між мужами, що вчинили погром гусуїв, а таборовий маґазинєр вийняв книгу і торжественно нотував скількість трупів в
