Тут мали ми першу варту на низах. Це так буває тільки раз, коли на небі зацвітуть зірки, а в воді плюскається риба, коли між шатрами палає вогонь і по полях лине широко, безжурно пісня. Тоді найбільш пробуджується та сила, що казала Чортами Лісовими стати, що гонить нами по землі нашій повздовж і впоперек, по лісах, по горах і по волинських тихих водах. Тоді щось таке невідоме розпирає серце, що воно трохи не лопне. Це ті хвилі, коли Кравців Богдан, архидідько, сідає і пише свою »Дорогу«, а в Янкля проявляється потреба »реву сили«.
В тім так поволі протяжно засурмить сурма на спочинь і ми йдемо спати. Лиш не думайте може, що ми розкиснемо й не можем заснути! Ні! Ми тоді спимо, як забиті.
Рано 9.VIII. пробували ми нашого щастя що до »рибуїв«, але цим разом воно не показалось великим і ми відплили заведені нашими рибацькими здібностями.
В тім місці мушу згадати про один наш прибуток на Хортиці, про нашого неоціненого Паташонця, що вправді вже й перед тим був між нами під скромним назвищем Довганика, котрого ми однак аж тепер відкрили. Що це є — Паташонцьо?
Паташонцьо — це не жарт, не видумка таборова. Паташонцьо — це Паташонцьо!
