Та назва »нових Запорожців« прилипла до таборовиків ще на Раті й так нас відтак все називано всюди, де ми причалювали. Та можна це пояснити будовою човнів, а три пари весел, коли рівно йдуть, всеж-таки імпозантно виглядають.
З поодиноких таборовиків перезвано тоді тільки Чачу, що сидів при стерні, Карпом Летючим і було йому від тоді два імена: одно сухе, друге мокре.
Дощ і ніч казали нам висісти в Сільці Белськім і шукати теплого огнища. Прання небесне було солідне й хлопці всі виглядали, як помоклі Скоби. Тим більший був розуміється, фасон. В делєґацї до священика пішли Маркірандо й Чача й по кількох реченнях була хата, кухня, серця, а що найважніще стодола отверті. Шлюмерок був, розуміється, завзятий, бо попереджений пиріжками, смаженицею, молочком, чайком, хлібцем, булочками, а трівав з огляду на ранній дощ годин кругло 11.
Рано 7/VIII., я вже сказав, падав дощ. Дощ — то є чудесна річ, часом просто неоцінено чудесна річ!
Шановний Читачу! Не мучив Тебе описуванням всього, що водний табор зїв в Сільці і лиш натякнув. Але рано 7/VIII. абсолютно нічого не сталось, крім того, що ми вирушили в дальшу дорогу і мокли, як сливки в компоті, а що не можна в хроніці пропустити одного дня й написати на тім місці одне те слово: дощ!, так, будь
