Хведоска (затуля їй рота). Чи ти при своїм умі?
Мотря. Він хоче, Хведоско, похристосуватись з тобою: зостанься тут, а ми підемо.
Хведоска. З якої речі? Ні за що не зостануся!..
Мотря (схопивши її за руки, крутить навкруги).
Керелесі, керелесі
Ходе Керел вздовж по плесі,
Керелиха понад плесом,
Керелята попід лісом…
Хведоска. Що бо ти робиш? Та ну, не пустуй, відчепися!.. Пусти бо!.. Ой, що ж оце, Мотре, ти зробила зо мною? Хі! У голові, мов, в дзвони гуде!.. (Мотря і Любка хутко втікають від неї).
Роман. Це вони чи не нарочито покинули її?
Хведоска. Чи не чудасія! У очах неначе колеса крутяться!.. От навісна дівка! Жовто як!.. Памороки геть заморочило!.. Не втраплю куди йти… Постою трохи, поки опам'ятаюся… (Помовчала). І що це Мотря вигадує? „Раз-по-раз, каже, як тільки він увійде в церкву, то так і ввіп'ється в мене очима“… Хіба тоді, як став насупротив мене, то ніби й справді впився? Еге ж, впився!.. Радій, Хведоню! Раденька, що дурненька!..
Роман. Піду їй навперейми. (Іде).
Хведоска. Байдужісінько йому до мене: і не до мислі я йому і не під плече… Він дукар, багацький син, та ще й грамотний, а я… Бог з ним! Ніколи вже й не думатиму про нього, щоб більш і не снився мені…
Роман (підходе до Хведоски). Отак несподівано зустрілися!
Хведоска. От тобі і раз! (Засоромилася).
Роман. Христос воскрес!
Хведоска. Де ж це батько? Чи не пішли вже до дому?
Роман. З празником! Не гнівайтеся, що я… Чи у вас христосуються з чужими парубками?
Хведоска. Де ж це дівчата?
Роман. Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон. Може ви гніваєтеся, що я знечев'я перепинив?
