Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/81

Ця сторінка вичитана

Роман. Та все ж таки я не розберу, на віщо ви мені про це кажете?

Старшина. На віщо? Тепер двоє лошат урядникових, на зимівлі, телиця станового…

Писар. Довольно, Юхим Нечипорович! Усіх обов'язаностей за одним духом не вимовите.

Старшина. Ні, я к примеру кажу, що треба ж з чогось потягнутись?

Писар. Разві ви не сообразіте, що Роман Сафронович взяли собі воображеніє, що всі тут дураки?

Роман. Он до чого вся балачка тичеться! Митці!

Писар. Смішно вам? Важна комерція! Що ж, Юхим Нечипорович, розговівшись, поїдемо на земських, у проминаж?

Старшина. Ото тільки тобі і втіхи, що інколи проманажишся.

Писар (до Романа). Ви чванитесь тим, що вчилися у городськом училищі?

Роман. З боку видніш, хто з нас чваниться.

Писар. Но і я, мілостівой государ і по школах вчився і промеж людей можеть боліє бував нежелі хто!.. А при том захачу — поведу, разговори; но могу і пренебреженіє оказать! (Іде).

Старшина. Поштеніє! (Протяга руку). Давайте бо руку? (Чоломкається з Романом). Чудной чалавек! А бодай вас!.. (Махнувши рукою йде)..

 
ЯВА VII.
Ті ж і Чикалка.

Чикалка (на порозі крамниці). Господа, неужто, дискать, ви обминьоте мою убогу хіжину?

Писар. Юхим Нечипорович, зайдем: „в хіжіну бєдную, богом хранімую?“

Старшина. Та воно можна.

Чикалка. Не обідьте, дискать, господа, маленького чаловечка! Маленького, дискать, усякий можеть обідить… Милости просю!

Старшина. Що ж, вступим на часинку? (Пішли).