Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/79

Ця сторінка вичитана

Писар. Вот не було печалі.

Роман. Ви, пане писарю, згорда дивитеся на мужика і лічите себе надто розумнішим від нього; а коли б ви балакали з ним як з рівньою, було б пуття. От сьогодні, наприклад, у нас велике свято, зібрали б ви громаду, та й поміркували б гуртом: хто той, котрого усі християни в цей день величають?

Писар. Це діло попове! Спрошу вас: видали ви рицаря печального образа? Так осьдечки він стоїть перед вами.

Роман. Скажіть, бога ради, від чого це, як тільки балачка наша доходе до краю, до діла, ви зразу починаєте замазувати мені очі чорт батька зна чим?

Писар. Но однако ж… Впротчем, я нісколько неохотен вам больш возражать, потому што нема тут такого третього, котрий би обсудив: хто з нас больш не при своїм умі-розумі!

Старшина. Слухайте мене! Я вам по настоящій совісті скажу, що з мужиком ніколи не слід у патьоки заходити. От я вже четвертий рік за старшину, ну нікоторої, щоб образованость яка, нікоторої прибавки!..

Роман. Це ви вже обидва починаєте воду товкти! (Хоче йти).

Старшина (лапа його за рукав). Не любите правди? Постривайте бо! Знаєте ви казку про: стрижене, та голене? Отак же і наш мужик: кіл йому на голові тешіть, а він таки своє гнутиме! Як і „со́духи праведні“ виходитимуть з нього…

Роман. Які: „со́-духи?“

Старшина. А як же? Як чоловік помира, то з нього виходять: со́-духи праведні!

Писар. Ви, Юхим Нечипорович, не понімаєте Романа Сафроновича, ну тольки я їх постиг. Вони хварисействують, єй-богу, хварисействують! Побули б вони у моїй шкурі, лібо в вашом положенії.

Старшина. Борони боже, усякого хрещеного і нехрещеного!

Пилип. Та нужда навчить коржі з салом їсти.

Свирид. Ого-го, ще й як їстимеш!