Свирид (усміхається). І небагато чоловікові забагнулося!
Денис. І тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним.
Пилип. А так, так!..
Денис. Ти бо не такай! Чого шкіришся? У тебе плуг волів є, то й розум у тебе є! Свирид має дві пари волів та четверо коней? Він теж розумний! Тепера у Романового батька: сімдесят десятин землі, свій хутір, худоби сила, грошей повні кишені, усякі достатки?.. То вже Роман мусить бути розумнішим над вами обома… Одним лицем і памещик, — о! А ми, злидні, то ми вже дурні, болвани!.. Шапочку повинні здіймати перед дукарями!.. Ну, та спершу дай мені силу, то й я показав би себе!
Пилип. Оце правда! Що правда то не гріх! Таку вже правду сказав, як на квитанції списав! Хто-хто, а ти показав би себе: щодня одвідував би всі шиньки?
Денис. А чи не плюну я тобі межи очі?
Писар. Што, Роман Сафронович, все з мужичками гуторите?
Роман. А хоч би й так, кому від цього зашкодить?
Писар. Сколько разов постерегаю вас у єтих времяпровожденіях, ну не соображу: какая вам вигода?
Старшина. І я не соображу.
Роман. А так собі балакаємо, та й годі, не кожне слово мимо вуха летить, інше і в ухо.
Писар. А по-моєму: з ними розглагольствовать, що по воді батогом хлескать!
Пилип. Тобто ми такі дурні?
Писар. Не в том расчот…
Свирид. А в чім же?
Писар. Што просвіщенія на вас не видать…
Старшина. Нікоторої прибавки!
Пилип. З путящої балачки, то й ми дещо розжовуємо.
