Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/69

Ця сторінка вичитана

Хведоска. О так-так! На ж тобі!… Пхі!

Любка. Дукар! Такому не диво й карбованця викинути.

Мотря. Тільки що з'явився він у церкві, так наша Хведоска зразу й нестямилася!..

Любка (хіхіка). Та вже й не потрапе куди їй очі звести.

Хведоска. Отже я і в головах собі нічого того не покладаю… З якої б то хвороби?

Любка. Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці, та все, сердешна, молиться, та навколішки припала!..

Хведоска. Вже вхопила на кутні?

Мотря. Слухай бо, Хведоню! Невже ж і справді він і досі і словцем тебе не зачепив?

Хведоска. З якої немочі? Що я йому, або він мені? Байдужісінько!.. (Пішли в садок).

 
ЯВА III.
Самрось Жлудь і Роман зупиняються на бабинці.

Самрось. Ну, скажи, пожалуста, га? Проґавив кума, Онопрія Митрофановича, в церкві, та й не похристосувався з ними!.. Поки люди запричастяться — сьогодні спасенників сила! — збігаю, та похристосуюся. (Іде до крамниці).

Роман. Коли б же ти там не бавився?

Самрось. О так! Маленький я, чи що?

Роман. Батько скоро запричастяться…

Самрось. Та що?

Роман. До дому їхатимем.

Самрось. Думаєш, що нап'юся? Здається, я ще не дурень на світі? (Пішов в крамницю).

Роман (сам). Бачив, що й Хведоска вкупі з дівчатами вийшла з церкви, — куди ж вона поділася? (Огляда навкруги). Невже пішла додому? Цебто й сьогодні не доведеться зустрітися? Мало не щонеділі бачу її в церкві, а ще ні разу не спобіг її так, щоб перестріти, та поздоровкатись, та хоч би словце промовити. І вона ніби нарочито обмина мене, все осторонь обходе… Не-