Ганна (виходячи з-за хати). Зінько! Я ж кажу, що вона вже тут! Це так на хвилину вийшла з хати? Гарна гостя, спасибі! Майнула і не попрощалася?
Зінька. Зараз вернусь…
Ганна. Гай, гай! Нема в тебе, як бачу, ані крихотки розуму! Так гарно міркувала: „і на прощу піду, і бачити його не хочу, і на весілля не зостануся!..“
Зінька. Ну… Ходім! (Пішли).
Пилип. Прямо дурницю править! Каже: „це честь вам велика, що з такого коліна парубок свата вашу дочку…“ А Степан чоловік кремезний, упартий!.. Щоб бува не вийшло чого? І як почав дискати: дискать, тай дискать!.. На віщо ти його покликав за старосту?
Роман. Та зустрів його, він і нав'язався. „Я, каже, знаю усі порядки!“.
Пилип. Тямить він, чортове дискало! От я! Огрій його зразу таким словом, щоб він очмарів! (Пішли в хату).
Зінька. Пусти мене, пусти, Галочко!.. Його голос! Чула, Галю, його голос?
Ганна (пуска її). Дурієш ти, молодице!
Зінька. Гляну, у останнє!.. (Прилипла до вікна).
Ганна. Не варта ти того, щоб з тобою панькатися, не таке твоє лихо велике, як дурне! Жируєш, жируєш, голубко! Кортить таки, щоб все село знало? Щоб потім кожне пальцем показувало на тебе? Щоб приліпили таке прізвище, котрого й по вік не збудешся? Ховатимеш очі від людей, та щоразу оглядатимешся, щоб яканебудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. Не раз квилитимеш: „ой, боже, боже, коли той вечір буде, коли вже про
