доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапила ся яка подруга-порадниця! (Пішла на вгород).
Зінька (хутко виходить). „Роман вже й старостів шле!“ шепнула лавошниця. Певно вже тут? (Заглянула в вікно). Тут: лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, аніяк не розміркую?.. Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило як пер'їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).
Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж вона забігла? От, капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).
Пилип (виходе з хати). Піти, привести Романа, швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати!.. (Пішов).
Хведоска (йде з города заплакана). Я тут, ненє!
Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.
Хведоска. Від кого ж ті люди?
Хотина. Парубка звуть…
Хведоска. Невже ж Романом?
Хотина. Ба Романом! Він?
Хведоска (засоромилася). Він… (Пішли в хату).
