Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/120

Ця сторінка вичитана

доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапила ся яка подруга-порадниця! (Пішла на вгород).

 
ЯВА X.

Зінька (хутко виходить). „Роман вже й старостів шле!“ шепнула лавошниця. Певно вже тут? (Заглянула в вікно). Тут: лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, аніяк не розміркую?.. Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило як пер'їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).

 
ЯВА XI.

Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж вона забігла? От, капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).

 
ЯВА XII.

Пилип (виходе з хати). Піти, привести Романа, швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати!.. (Пішов).

Хведоска (йде з города заплакана). Я тут, ненє!

Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.

Хведоска. Від кого ж ті люди?

Хотина. Парубка звуть…

Хведоска. Невже ж Романом?

Хотина. Ба Романом! Він?

Хведоска (засоромилася). Він… (Пішли в хату).