Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/117

Ця сторінка вичитана

Хведоска (глянула на вгород). Ой, лишенько, мати йдуть! …Як їх не треба, вони тоді і з'являться! Втікай хутчіш!.. Заховайся!..

Роман (цілує її). Чи є у світі щасливіша людина від мене? (Хутко пішов).

Хведоска (сама). Це ж мати зразу постережуть!.. Хоч би не поцілував, лице геть зашаріло!.. Як спитають мати: чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. Прикинуся, ніби їх не бачу… Співатиму!.. (Злягла на тин і ледве співа).

Світи, світи місяцю
І ти, ясна зоря,
Просвіти доріжку
А де мила моя.
 У полі доріжка,
 Там шовкова трава,
 Ой там дівка косу
 Тай розчісувала.
Там дівчина косу
Тай розчісувала,
Сестрицям-подружкам
Переказувала:
 Сестриці-подружки
 Ви кайтесь по мені,
 Не доймайте віри
 Ви козаченькові…

 
ЯВА VIII.

Хотина (йде з города). Он якої сумної завела!

Хведоска. Це так, мамо… Це тільки пісня така… Я не сумую!

Хотина. Бо й нічого! Ти щаслива, доню!

Хведоска. Як? А ви почім знаєте?

Хотина. Отак: почім?

Хведоска. Еге, хитруйте! Ач, які?

Хотина. І чого ж би то я хитрувала з тобою?

Хведоска. Бачу я, по очах!.. Мамочко, чи ви тепер добренькі?

Хотина. А чого мені гніватися?