Хведоска (йдучи). Ну, вже ці мати, як підуть до кумів!.. (Побачила Романа). Це ти?
Роман. Я, моя пташка!
Хведоска. Ой, боже, ж мій! Чого ж так рано, ще й не вечоріє?
Роман. А що ж я подію?
Хведоска. Ой, не стій же там! Постережуть сусіди, почнуть плескати!.. Куди ж мені тебе подіти? Хі, клопіт з тобою!.. Іди мерщій хоч під повітку! (Тікають під повітку). Ну й хто видав так рано приходити?
Роман. Та вже ж як чоловік зпантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!… (Бере її за руки). Хведоню!
Хведоска. Як ти сказав мені, біля воріт?
Роман. Пташко моя!
Хведоска. Ач, як гарно!
Роман. Серденько моє, світе мій!.. На душі моїй лежить тяжка провина, і я мушу її виявити перед тобою…
Хведоска. Яка провина? У чім ти провинив проти мене?
Роман. Мені слід було зразу сказати тобі… Я виховувався перед тобою… А тепер!..
Хведоска (з ляком). Що таке? Не муч мене!..
Роман. Не буду тобі казати, як я тебе кохаю, серце твоє само скаже! Я не хочу ні леститися, ні умизгатися, щоб таким побитом зменшити свою провину… Знай, Хведоню!..
Хведоска. Чи не догадуюся я? Ти це про Зіньку кажеш?
Роман. Ти вже довідалася?
Хведоска. Знаю… чула! Що було, те минуло! Коли щиро мене кохаєш — не залишиш; коли ж твоя розмова зо мною була облеслива й зрадлива — бог тебе покарає!
Роман. Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. О, як мені легко тепер, як любо дивитися на божий світ!..
