Степан. Що це ти, неначе злодій, підійшов крадькома! А де ж твоє: з празником?
Денис. Хоч і не треба!
Роман. Може я неправду кажу?
Денис. А хоч і правду? Начальство, недзя! Забули, що урядник на сході сказав: коли що почуєте таке, що не слід, — остерегайтеся! Остерегайтеся, то й вам краще буде!.. От я й остерегаюся… Ну, що соцькому, він мене вигнав оце з шиньку, — піднесу дулю під самісінький ніс!
Степан. Ішов би ти своєю дорогою.
Денис. Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собствелник, — о! — я при своїм законі!..
Пилип. І при своїм розумові?
Денис. Пилипе! Єй, плюну в вічі!.. Ще й сяду отут, посереду вулиці, на своїм обчеськім положеню… (Сів). О, прикипів!
Свирид. У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько…
Пилип. Побачиш порожнє місце.
Степан. Або ж пляшку замість голови.
Денис. Сам ти пляшка! Моя пляшка, а твоя не варт і цвяшка!.. Що ти чабан, то я тобі не вівця!.. (Дражне). „Бирю, бирю! Цкалей!..“ О! Ти мене розжуй.
Свирид. Та й виплюнь!
Денис. Га? Я кожного з вас на пальцях знаю!
Пилип. Це вже так і на лобі у тебе написано.
Денис. Єй богу, я всіх вас на пальцях знаю! (До Романа). Ти розумний, розумний?
Роман. Ні!
Денис. Ні, ти не дуряк! Ну, а скажи: чи скоро нам приріжуть землі?
Роман. Ви б урядника спитали?
Денис. Не скаже! Пани підкупили!.. Я знаю, я все знаю. Я кожного з вас на пальцях знаю!.. Два онорали везуть від царя гроші, та пани задержують…
Пилип. Ішов би вже своєю дорогою, а то скоро заснеш?
Денис. Га? Дай, кажуть, викуп!.. Пилипе, а йди сюди.
