Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/111

Ця сторінка вичитана

Степан. Присядь, парубче, та побалакай з нами. Чи може куди хапаєшся?

Роман (сіда). Прихапок, як і вхапок: лизнув — не вхопив, сьорбнув — не наївся!.. Де люди, там і розмова; а де розмова, там і розум. (Помовчав). А ви ж про віщо тут балакали?

Степан. Та… Переливаємо з порожнього в те, що без клепок. (Сміється). Пустословимо!

Роман. Коли б з кожного слова виростало діло, то не було б слів, а саме діло.

 
ЯВА IV.
Кирило, Пилип, Свирид і ще деякі, люди, проходячи вулицею, шапкуються.

Кирило. Кажу вам, що нема, нема! То все брехня! Нема: ні Лондуму, ні Парижу!.. Тільки є Питербурх, бо там цар живе; та Київ, бо там мощі святих!.. (Побачивши Романа). Вже тут той мудрій, що ще молоко не обсохло на губах!.. (Пішов).

Роман. Дід, Кирило, знов розказував якийсь сон?

Степан. Такому старому то й не диво.

Пилип (підходе). Про нього, либонь, вже й на тім світі забуто.

Свирид. Ні, там на нього пайок іде.

Пилип. Началники наші розгулялися: ціла юрба гостей набігла до старшини, — з дзвінками, з талабончиками, з музиками!..

Роман. Це вони тільки що вибралися від нас.

Свирид. На те вони й пани, щоб панувати.

Роман. Хто ж їх панами настановив, як не ви? Хіба старшину на те вибирають, щоб він п'янствував, та зневажав мирян?

 
ЯВА V.
Ті ж і Денис.

Денис (під чаркою). А що, коли б оці слова, та урядникові в вуха?