Степан (сидить на призьбі). Що-то, подумаєш, весна: сонце світе ясно та ласкаво і наскрізь пронизує тебе теплом; жайворонки щебечуть… Вже, либонь, скоро й соловейко затьохка?.. В полі хлібець людський зеленіє, а на панському почав рупитись: інша справа й спроможність, то й хліб кращий. Як вдивишся, що як та царина зеленіє, то ніби чуєш, що й кістки в тобі починають лускотіти, неначе почувають, що ось-ось пройде їм невгавна робота… Весна-красна! (Глянув вгору). Сонечко на полудень звернуло і мов те дівча молоде усміхається; і сам, дивлячись на нього, несамохіть усміхнешся.
Харитон. Я тобі дам нову кухвайку! Це прямо розбой, калавур!.. Хоч з села втікай; збирай збіжжя, та і їдь на Амур!..
Юхим. Що ж, тепер тільки й погуляти: уосени візьму жеребка, тоді я царський, а не ваш; тоді мені вашого нічого не треба.
Харитон. Де ж я тобі візьму грошей, де?
Юхим. Мало де? Позичте!
